Get Adobe Flash player

Берегівський ТІЦ

Берегівський туристично-інформаційний центр 
Адреса: 90202 Берегово, вул. Зріні 25/2, Закарпатт

tourinfo.berehovo@gmail.com

www.berehovo-tour.info

Тел.: (03141)4-32-70
Моб. 0505510360
Моб. 0962861200

 

На Верховині «жнивують» у січневу студінь


Схоже, анекдот про недоречність відпустки в січні втрачає свою актуальність. Справа не стільки в тім, що взимку горілка холодна, а жіночі тіла випромінюють запаморочливу свіжість, скільки у всезростаючій популярності гірськолижного відпочинку, який чимраз більше зваблює українців. І якщо можливість щодуху мчатися засніженими гірськими схилами приносить любителям екстриму купу задоволення, то власникам готелів, ресторанів, лижних витягів, пунктів прокатів спорядження — купу грошей. Їх, усупереч прислів’ю, впродовж року годує не весняний, а морозний та сніжний зимовий день.

ВИБІР-2009: ЛЮКС ІЗ ДЖАКУЗІ ЧИ КІМНАТА З ВИДОМ НА «ЗРУЧНОСТІ»

Власники турбізнесу нарешті почали усвідомлювати: аби мати добрий зиск від своєї справи, самих лишень неповторних карпатських краєвидів та чистого повітря замало — у туристичну інфраструктуру треба вкладати гроші. Тож на Закарпатті щороку будуються нові комплекси відпочинку, затишні готелі, розширюють перелік послуг давно відомі санаторії та турбази, відчиняються для гостей приватні сільські садиби гостинних верховинців, а культура обслуговування поступово набуває європейських рис.

Туристично-рекреаційний комплекс Закарпаття складається із 28 оздоровчих, 93 рекреаційних та 197 туристичних об’єктів найрізноманітнішого ѓатунку з різним рівнем комфорту загальним вмістом близько 23 тис. місць. Протягом минулого року в області було введено в експлуатацію 18 нових рекреаційних об’єктів, кількість приїжджих за рік зросла на 35%, а відрахування до бюджетів — на 36%. Окрім цього, у місцях дислокації лижних витягів господарі чи не кожної другої хати охоче надають тимчасовий прихисток любителям зимового відпочинку. Тут, як мовиться, можливі варіанти: від окремих апартаментів із євроремонтом, ТБ-сателітом і джакузі — до холодної кімнатки у літній кухні та дірявим бударьом біля хліва... Згідно з чинним законодавством, надання готельних послуг не більше ніж дев’яти особам у власному помешканні вважається веденням домашнього господарства і не підлягає оподаткуванню. Для краю, де безробіття завжди було і залишається гострою соціальною проблемою, туризм — чи не панацея від бідності та спивання місцевого населення.

Покататися на лижах, а заодно і скуштувати закарпатського вина, побувати у середньовічних замках та стародавніх дерев’яних храмах, взяти участь у різноманітних етнофестивалях, які проводяться у краї чи не щотижня, приїздять не тільки жителі великих міст та промислових регіонів України, але й іноземці. Незважаючи на світову фінансову кризу, нинішня зима теж не стала винятком. За словами начальника Управління з питань євроінтеграції та туризму і курортів Закарпатської ОДА Олександра Марченка, усі суб’єкти туристично-рекреаційної галузі Закарпаття продали наявні місця на новорічно—різдвяні свята ще в жовтні-листопаді. Криза таки частково внесла свої корективи — перед святами близько 15—20% відпочивальників відмовилися від раніше заброньованих місць, які, однак, не залишилися незайнятими, — у ніч на Новий рік усі санаторії, турбази та приватні готелі та кемпінги були заповнені на 100%, а на Різдво — на 85%. Для бізнесу — це дуже добрий результат. Сприяли цьому й природні фактори — наприкінці грудня у Карпатах випав сніг та встановилася стабільна морозна погода, а також розумна цінова політика. Сьогодні вартість проживання у готелях становить від 60 до 350 грн., а в сільських садибах — 160—180грн. за добу проживання із сніданком і вечерею. Більшість же приватних готелів ніч у двомісному номері та сніданок оцінюють, як і торік, у 150 грн., а в новорічні свята — 200 грн. з особи.

Для стабільного бізнесу сьогодні замало лише збудувати сучасний готель біля підніжжя гори — потрібні й різноманітні заходи, де кожен відпочивальник міг би знайти для себе улюблене заняття. Зрозуміло, що сьогодні основний контингент — любителі гірськолижного спорту. Аби мінімізувати залежність від примх погоди, власники цілої низки лижних витягів у Міжгірському, Великоберезнянському, Свалявському районах придбали снігові гармати, ретраки, подбали про освітлення лижних трас. Окрім того, цьогоріч уперше на окремих об’єктах облаштували ковзанки, збудували басейни з водними атракціонами. Так що змістовно і різнопланово відпочити є де.

НЕ ЛИЖІ ЄДИНІ

Окрім власне катання на лижах, гостям краю пропонується ціла низка заходів пізнавального та розважального характеру. Це, передовсім, екскурсії до середньовічних замків та дерев’яних церков, джерел мінвод, природних та географічних родзинок краю. Чимало туристів зі столиці та східних теренів нашої країни спеціально приїздять на Закарпаття на Старий Новий рік, аби побувати на традиційному та вже добре знаному в Україні фестивалі «Червене вино» у Мукачевому. Аналогічні винні фести у різний час відбуваються в Берегові, Виноградові та Ужгороді. Набуває популярності «Закарпатський винний шлях» — відвідування туристами винних підвалів агрофірм та приватних виноробів, різноманітні фестивалі культури, традицій, ремесел та закарпатської кухні: «Кузні Гамора» у Лисичові на Іршавщині, «На Синевир трембіти кличуть» на Міжгірщині, «Селеська співанка» на Хустщині, рок-фест «Центр Європи» і «Свято бринзи» у Рахові, «Гуцульська ріпа» у Лазещині та «Берлабаський банош» у Костилівці на Рахівщині, «Добронська паприка» на Ужгородщині, «Волоські страви» у Новоселиці та «Ягідне поле» у Дюлі на Виноградівщині, свято гентешів (різників) та «Сливовий леквар» у Гечі на Берегівщині й багато чого іншого.

Останніми роками динамічно розвивається і сільський туризм, який є більш доступним для великої частини не надто заможних українців. Голова правління Закарпатського центру розвитку сільського туризму Богдан Пранничук каже, що чимало жителів мегаполісів намагаються відпочити ближче до природи. Власників майбутніх агросадиб навчають, передовсім, організації приймання гостей, створення комплексу необхідних побутових зручностей, сервірування столу, формування меню, використання для приготування страв місцевих продуктів, грибів, ягід. На місцях потрібно створювати умови, аби турист мав змогу ознайомитися з історією та культурними особливостями села, його традиціями та звичаями, природною місцевістю, реалізувати свої уподобання (порибалити, позбирати гриби та ягоди, влаштувати пікнік на природі, поїздити на конях, велосипеді, здійснити пішохідні прогулянки). У цьому відчутно допомагає співпраця з польським товариством В-4 із м. Жешув, куди власники 36 садиб із різних регіонів Закарпаття їздили на стажування і тепер запрошують польських громадян відпочивати до себе. «Ми намагаємося переконувати ті родини, у яких люди повернулися додому із заробітків, вкладати гроші у реконструкцію своїх будинків, відкривати у них агросадиби і мати сталий заробіток удома для всієї родини, — каже менеджер проектів Ужгородської організації ГО «Ліга потенціал» Галина Бабунич. І не тільки для своєї: адже турист потребує послуг придорожнього кафе, автозаправки, мийки та дрібного ремонту автомобіля, із задоволенням придбає сувеніри чи декоративно-ужиткові вироби місцевих умільців, сушені гриби та свіжі лісові ягоди, заплатить за відвідини місцевого етномузею, поповнить буксу тутешньої церкви. Відвідавши музей села Маркова, екомузей «Три культури», замок Камєнєц, курси кераміки у гончарському господарстві в селищі Мединя Глодовська та ряд зразкових агротуристичних садиб Підкарпаття, учасники програми мали можливість побачити на практиці, як у сусідній країні прилучають місцеве населення до збереження та примноження туристичної привабливості польського села, робити промоцію виробів народних ремесел, місцевих свят, звичаїв і традицій.

«Я ВОВКОМ БИ ВИГРИЗ БЮРОКРАТИЗМ...»

Утім, проблем у вітчизняному туристичному бізнесі сьогодні значно більше, ніж досягнень. Поки за відсутності чітких та цивілізованих правил гри підприємці та держава намагаються обдурити одне одного, бідують усі. Далеко не кожен заклад пройшов процедуру ліцензування та введення в експлуатацію, дуже часто має місце приховування робочої сили, недотримання санітарних вимог, а дехто взагалі замість сплати податків воліє платити «за дах» корумпованим чиновникам та силовикам. Окремі власники відпочинкових закладів роз’єднують послуги свого об’єкта на готельні та ресторанні й сплачують єдиний податок, зауважує Олександр Марченко, тоді як вартість доби проживання лише в одному номері коштує стільки, скільки підприємець сплачує єдиного податку за весь місяць. Водночас саме такі нечесні бізнесмени найбільше докоряють владі за незадовільний стан інфраструктури. В Україні на часі прийняття, як у сусідніх європейських країнах, єдиного туристичного податку, який би не перевищував 15% від загальних надходжень суб’єкта підприємництва. Інакше кажучи, податок має бути посильним для підприємця, а відповідальність за ухилення від сплати — невідворотною і невигідною. За таких умов інтереси бізнесу та держави буде врівноважено.

Власник готелю «Шепіт Карпат», депутат Міжгірської райради Василь Рябець із Пилипця у свою чергу переконує, що найбільшою бідою сучасного туристичного бізнесу є не світова фінансова криза, а вітчизняна корумпована бюрократія. Збудувати й облаштувати об’єкт сьогодні легше і простіше, ніж ввести його в експлуатацію. Він наводить приклади: аби «виходити» дозвіл від енергетиків, треба кілька разів побувати у їхній конторі, розташованій за 100 км, у Хусті. Експертиза техдокументації уже збудованих очисних споруд більш ніж півроку триває у Києві, й коли будуть висновки — невідомо.


Василь Ільницький. "День"

 


Закарпаття характерне не тільки своїм розмаїттям національного складу населення але й різноманітністю віровизнань. Традиційними церквами на Закарпатті залишаються Греко-католицька і Православна церква. Третє місце за поширеністю складає Реформатська церква. Про становище реформатів на Закарпатті, про їх віровизнання дізнаємося з інтерв’ю з реформатським пастором американського походження Джорджем Девайсом.

Пастор Джордж приїхав в Україну на початку 90-тих. З 1992 по 1995 рік вчився в університеті Шевченка в Києві на спеціальному факультеті російської мови для іноземців. В 1996 році працював в селі Доброве з ромським населенням при місії угорської Реформаторської церкви в Закарпатській області. З 1998 року проживає із своєю дружиною і трьома дітьми в Мукачевому і працює в українській Реформатській церкві цього міста.

- Українці не дуже полюбляють місіонерів, особливо з-за кордону. Вони говорять: навіщо нам ці місіонери і чого вони нас можуть інші учити, якщо у нас християнство дуже давнє, понад 1000 років...

- Я не претендую на те, щоб сказати, що я все знаю. Навпаки, вважаю, що я дуже багато чого навчився саме в українців. Але ми завжди повинні вчитися один від одного. Людина яка думає, що все знає – дуже бідна людина. Ознака мудрості – це коли людина знає, що вона ще багато чого не знає.

- Розкажіть про Реформатську церкву, де вона поширена в Україні?

- Реформатська церква досить поширена в Україні, хоча спільноти все ж невеликі. Так в Києві маємо церкву Святої Трійці, а ще церкви в Одесі, в Харкові, в Херсоні і в багатьох інших містах. Нажаль, та Реформатська церква, яка раніше існувала і діяла в Україні майже повністю зникла після другої світової війни і лише в Рівному і Степані (Рівненської області) залишилися дві маленькі громади. Але найбільше поширена Реформатська церква все-таки на Закарпатті: тут налічується більше 110 угорських реформатських громад. В Угорщині - це історична церква, яка з’явилися на початку XVI століття і налічує більше 2 мільйонів віруючих. Також на Закарпатті є 4 громади української Реформатської церкви: в Мукачеве, в Ужгороді, в Сваляве і у Вишково.

- На Закарпатті часом говорять, що Реформатська церква - це мадярська експансія з боку угорців задля намагання "мадяризувати" українців. Чи так насправді?

– Не думаю. Навпаки, міг би сказати, що угорське населення Закарпаття (три четвертих яких складають саме реформати за віросповіданням) самі відчувають тривогу через те, що серед закарпатських українців поширюється крайній націоналізм. Насправді угорського населення мало - близько 200 тисяч осіб і вони бояться, що українці їх можуть в чомусь звинувачувати і дискримінувати. Тому вони вважають, що добре, якщо людям знайомі їх традиції та вірування. Однак немає такого, щоб вони поширювали свою віру серед українців. Більше того, етнічні угорці внаслідок економічних труднощів покидають Україну і виїжджають до Угорщини, або на Захід. Але це вже інша проблема.

Зрештою, Реформатська церква – це не угорська церква. Реформатська церква - офіційна церква в Голландії, Швейцарії, Шотландії, одна з офіційних церков в Угорщині, в ПАР, в США, в Канаді, на Філіппінах, в Японії - по всьому світу є реформаторські церкви. А найбільша Реформатська церква - в Нігерії.

- Чим відрізняється Реформатська церква, скажімо, від католицької, яка найбільше поширена на заході України?

- Реформатська церква була вигнана з Римо-католицької церкви. Із самого початку вона складалася з людей, які хотіли реформувати церкву і повернути її до Слова. Наша церква відкидає багато релігійних традицій і спирається тільки на Одкровення Боже, який він дав нам в Слові, в Біблії. У нас високий рівень богослов’я; згідно нашого світогляду ми бачимо цілий світ, як Божий світ, що існує ради слави Божої і в якому має поширюватися влада Божа над всім творінням.

- Реформатський рух часто пов’язують з ім’ям Жана Кальвіна. Не всі в Україні знають, хто такий Кальвін, хоча в цьому році в світі відзначається 500-літній ювілей його народження.

- Кальвін народився у Франції, хотів стати священиком, але його батько волів, щоб він став юристом. Коли Кальвін навчався в Парижі, він познайомився з ученням реформації, яка тільки-но починалася поширюватися від Мартина Лютера. Кальвін таки став священиком, але змушений був втекти з Парижа до Женеви і там став там пастором. Заслуга Кальвіна в тому, що він систематизував учення реформації, а головна його праця називається "Настанови в християнській вірі". Нажаль, в Україні є ще дуже багато неправильних уявлень про Кальвіна. Кальвін не був диктатором, як пишуть, він був священиком, вчителем і підкорявся управлінню міського секретаріату. Він вважав, що священик не повинен все вирішувати, і підкорявся пресвітерам, яких обирали з громади. Так само Кальвін вважав, що люди повинні підкорятимуться міській владі.

- Чим кальвіністи відрізняються від протестантських церков нового покоління -баптистів, п’ятидесятників, харизматів?

- Кальвіністи насамперед дотримуються конфесійного християнства. Вони визнають так само, як католики і православні апостольський, цареградський та афанасіївський символи віри; приймають всі рішення церковних соборів, що відбулися до роз’єднання римо-католиков і православних. Реформати ніколи не виходили з церкви. Їх вигнали тільки за те, що вони хотіли виправляти помилки та надуживання священників. Доречи, рух реформації мав місце і в російській Православній церкві. Кирило Лукаріс, російський патріарх, був реформатором. Він теж написав ісповідання віри згідно з Реформатським віровченням, яке вважається повністю реформатським. Але його вигнали з церкви так само як Кальвіна чи Лютера на Заході. Відмінність лиш в тім, що К.Лукаріс не міг поширювати свої ідеї в суспільстві.

- Ви приїхали сюди з сім’єю й проживаєте в Україні не в кращих економічних обставинах. Що спонукає вас до такої місії?

- Бог. Окрім Бога нічого. У 1992 році я відчував покликання приїхати до України, щоб поширювати ідеї реформації. Я побачив, що тут немає добре сформованого поняття християнства, яке стосується всіх сторін суспільного життя. Це заподіює багато проблем, які є сьогодні. Так, принаймні, мені видається. Причому, нівелюється саме поняття бути християнином. Адже християнство стосується всіх сторін нашого життя.

- Напевно ви скажете і про корупцію - іноземці завжди наголошують на цьому, хоча українці вже якось звикли…

- Це дуже сумно, і дуже важко для самих українців. Для нас, американців, трішки легше, тому що ми можемо в різний спосіб уникнути корупції. Але як, наприклад, громадянам України отримати належну медичну допомогу не заплативши хабара? А побори в навчальних закладах, на дорогах, в різних державних інстанціях? Дуже складна обстановка. Це, на жаль, принижує і знищує народ. Нам дуже шкода, що люди настільки не поважають один одного, вимагаючи хабарів. Це ж ваші українські люди і ви їх пригноблюєте. І це свої. Для нас, американців, дивно: у нас країна побудована іммігрантами - всі чужі, але ніхто такого не робив би.

- Не обдирав би своїх?

- Та не лише своїх, але й чужих. Люди поважають і цінують один одного. Це також перекликається із вченням Кальвіна. Кальвін був один з перших, хто почав наголошувати на цінності кожної особистості, кожної людини. Це власне те, що, на мою думку, комунізм тут знищив. При комунізмі кожна людина настільки цінна, наскільки вона може допомагати системі. Тоді людина не мала жодної особистої цінності, тому можна було вбити 20 млн. своїх громадян і в цьому не було жодної проблеми. Для кальвіністів кожна людина має цінність, тому що кожна людина створена по образу Бога і належить Богові. Тому ми не маємо права брати хабарів у людей, бо Бог нам дав те, що ми маємо, і дав нам силу все здобувати своїми вміннями. Отже, коли беремо хабарі - то не лише крадемо у людей, але й у Бога крадемо.

- Як виникла українська реформатська громада в Мукачево?

- Все почалося із змішаних угорсько-українських сімей: вони ходили в угорську церкву, але українці нічого не розуміли, оскільки там все ведеться на угорській мові. Тоді попросили, щоб я з ними почав працювати російською мовою. Я почав біблейську частину і ми збиралися кожного тижня, спочатку 8 чоловік. Коли у нас вже було 40 осіб тоді вирішили зареєструватися. Зараз ми шукаємо українського реформатського пастора, тому що це не дуже добре, що я американець займаюся всією роботою пастора. Краще, щоб була місцева людина, яка б хотіла здійснювати пасторське служіння. Крім того, є проблеми з приміщенням для української церкви: нажаль наш договір закінчується в липні і, наскільки ми розуміємо, власник не хоче поновлювати цей договір.

- Ваша дружина також допомагає вам у служінні?

- Так, вона працює і багато допомагає. Ми започаткували курси англійської мови, які вона проводить для вчителів англійської мови, щоб допомогти їм краще навчати. Крім того, ми налагодили роботу з жінками, які чекають першу дитину. Ми почали курси для вагітних і для їх чоловіків. Дуже важливо, щоб чоловік також знав, як доглядати за дитиною. Це програма не нова. Навіть дружина президента Катерина Ющенко ініціювала подібні програми на всеукраїнському рівні. У нас правда немає стільки можливостей, як у дружини президента, але багатьом сім’ям в Мукачеве ми можемо допомогти. В цьому проекті активно працюють четверо жінок: одна жінка з угорської реформаторської громади, одна - з римо-католицької церкви, моя дружина і ще одна з жінка з нашої спільноти.

До речі, наші діти ходять в місцевий садок, а наша старша донька почала навчання за американською системою освіти. Моя дружина вчителька. За нашої системою можна навчатися вдома. Крім того, кожні три роки ми їдемо в США на декілька місяців – як правило з початку вересня до початку грудня. Тоді діти будуть вчиться в американській школі, а в Україні відвідуватимуть українську школу.

- Як ви думаєте, християнство в Україні розвиватиметься за західним зразком чи все-таки залишатиметься у візантійських традиціях?

- Це важке питання. Моє бажання, щоб українці пізнали дійсного Бога і вчилися поклонятися йому так, як він цього хоче - не за традиціями, а згідно його велінню, тому що він Бог, а не наші традиції, не наші поняття, тому ми повинні поклонятися тільки йому. Передбачити майбутнє дуже складно, я не знаю що може трапиться. Наш світ стає більш секулярний і на Заході, і на Сході. Зараз християнство найсильніше розвивається в південній частині земної кулі – в Африці, в Південній Америці.

Я вважаю, що українці дуже розумні люди, вони достатньо освічені, але у них впродовж багатьох років не було відкритого доступу до інформації. Я сподіваюся, що коли люди матимуть цей доступ, то вони почнуть шукати правду. А якщо людина щиро шукає правду, то Бог обов’язково їй відкриє.

"Острів"

 

 

 


За 35 років його керування колгоспом “Прикордонник” на Виноградівщині було побудовано 5 шкіл, 4 дитсадки, 4 будинки культури та музична школа

Поважний ювілей Антонін Олександрович зустрічає в доброму здоров’ї і оптимістичному настрої. Починав працювати вчителем у школі рідного села Петрово і в 20 років став її директором. У 1959 році його, як успішного організатора, запросили працювати у місцевий колгосп “Прикордонник”. Через два роки Антонін Біров очолив його. За кілька років колгосп став одним із кращих господарств краю. “Прикордонник” славився високою культурою землеробства, щедрими врожаями зернових та технічних культур, значного розвитку досягла тваринницька галузь. Завдяки застосуванню сучасних агрономічних знань середня врожайність озимих тоді підвищилася утричі – до 72 центнерів з гектара. Цей факт є яскравим прикладом самовідданої праці.
– В ті роки, – згадує Антонін Біров, – село розвивалося і економічно, і духовно. В Петрові вдалося збудувати цегельний та консервний заводи. Колгосп заробляв значні кошти. В 70-80-их роках їх було спрямовано на зведення 5 шкіл, 4 дитсадків, 4 Будинків культури та музичної школи.
Значну увагу Антонін Олександрович приділяв і дозвіллю колгоспників. Фольклорний ансамбль “Тиса” став лауреатом численних конкурсів, в тому числі й за межами країни. У 1986 році за його ініціативи в запустілому графському маєтку було відкрито картинну галерею, в якій зберігаються полотна відомих художників Закарпаття та Угорщини 20-80-их років минулого століття.
– Повідомлення про те, що мені присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, стало приємною несподіванкою, – каже ювіляр. – Нагороду ми здобули всім колгоспом, адже це в першу чергу досягнення всього колективу. Загалом звання Героя Соціалістичної Праці за весь час було удостоєно 45 закарпатців.
Під час трудової діяльності Антонін Біров був нагороджений багатьма іншими відзнаками – орденами Леніна, Дружби народів, Жовтневої революції та Трудового Червоного прапору. Також він 6 разів обирався депутатом Верховної Ради УРСР.
На пенсію Антонін Олександрович вийшов шістнадцять років тому. І досі на присадибній ділянці Герой Соцпраці вирощує городину. До позаминулого року займався і виноробством, але тепер, каже Антонін Біров, на це не вистачає сил. Найбільша його втіха – двоє дітей та 4 онуків, яким він прищеплює любов до землі.
Окрім родини та друзів, у понеділок привітати ювіляра прийшли й голова облдержадміністрації Олег Гаваші та голови Виноградівської райдержадміністрації Василь Якоб та райради Віктор Любімов. Гості висловили глибоку вдячність Антоніну Олександровичу за його труд на благо Батьківщини.
– Самовідданою працею Ви здобували краю славу садів та виноградників, – констатував Олег Гаваші. – Трудовий героїзм, новаторська діяльність значно підвищила рівень народного господарство краю. Такі люди, як Ви, творили історію Закарпаття. На таких прикладах високого громадянського обов’язку і потрібно виховувати молоде покоління.
Як годиться на іменини, керівник краю вручив ювіляру цінні подарунки – телевізор та систему супутникового телебачення.

Управління інформації та зв’язків
із громадськістю облдержадміністрації

 

 

Партнери

Банер