На території Берегова виявлено за­лишки пізньопалеолітичної стоянки (понад 12 тис. років тому), поселення епохи неоліту (IV–III тисячоліття до н.е.), доби пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.), часу гуннів (IV–V сто­ліття).

Відомий реформатський церковний письменник Папої Паріз Ференц (1649–1716) у своїй книзі “Dictionarium la­tino-hungaricum” висунув гіпотезу, що за часів Рим­ської імперії на Бере­гівщині було одне із схід­них прикордонних ук­ріп­лень під назвою Пе­регіум (II–V ст.). Од­нак наукового під­твер­дження цьому факту не­має.

Берегово (з 2001 року) є містом обласного значення і районним центром Берегівського району Закарпатської області. З 26,5-ти­сяч­ним населенням воно є одним із найдавніших міст Ук­раїни. Це єдине місто За­кар­паття, де пе­ре­важає угорське на­­се­лення, саме тому во­но є культурним цент­ром угорців Закар­пат­тя. На­се­лення Бе­ре­гів­сько­го району скла­дає 52,3 ти­сячі чоловік, пере­важ­на більшість з яких угорці. У місті також про­живають пред­ставники більш ніж 40 націо­наль­ностей: угорці, українці, русини, роми, росіяни, євреї та ін.

На початку 1990-х роках у місті проживало близько тридцяти тисяч чоловік. Після розпаду СРСР внаслідок еко­номічної кризи, жит­тєвий рівень населення помітно знизився. З міста виїха­ло за кордон багато пра­це­здат­них лю­дей, у тому числі ін­те­лі­ген­ція, зо­кре­ма ін­же­нери, лікарі та осві­тя­ни.

Поширені мови спіл­ку­ван­ня: угорська, укра­їн­ська, російська.

Значна частина на­се­лен­ня кори­сту­єть­ся се­ред­ньо­євро­пей­сь­ким ча­сом (мінус одна го­дина від київського часу).