Get Adobe Flash player

 bakta

 Село Велика Бакта, що на Берегівщині, неподалік районного центру, здавна відоме як у нашій області, так і за її межами.
 
Насамперед, розташованим тут Закарпатським інститутом агропромислового виробництва, одним із мережі наукових закладів Української академії аграрних наук.
 Точніше, тепер це Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція – після років повільного занепаду інститут, який був створений на базі дослідної станції у 80-х,  нещодавно був понижений в статусі, разом із усією мережею аналогічних профільних інститутів по Україні. Вчені-аграрії називають цей процес погромом галузі, адже Україні, яка мала б бути європейським сільгоспвиробником № 1, вкрай потрібне відповідне наукове підкріплення. Натомість маємо повальне скорочення фінансування в галузь, звільнення фахівців, втрату цілих наукових напрямків – і паралельно закріплення за Україною найбільш згубних для довкілля напрямків господарювання, таких як вирощування ріпаку та соняшнику. Втім, про повний крах казати зарано, попри всі труднощі, інститут-станція намагається триматись, зокрема, в вересні цього року на її базі пройшла міжнародна конференція генетиків.
Однак не лише дослідним інститутом відома Велика Бакта, село із давньою історією, яка сягає 1232 року – часу першої письмової згадки. Тривалий час в ньому жила прислуга з розташованого неподалік Боржавського замку. За однією з версій, сама назва – Бакта – походить прізвища угорських дворян Боктаї, яки певний час володіли селом. Воно ж часто переходило від одних володарів до інших, знало часи розквітів та занепадів, терпіло набіги – і орди хана Батия, і турецького султана Сулеймана І, і поляків, і австрійців. Наслідком історії Бакти є архітектурна пам’ятка,  яка в угорській літературі зветься Палацем Очкаї. Назва ця не дуже некоректна з історичної точки зору, доцільніше казати про Палац Готтесмана. Здавна був у селі свій невеликий замок (зображень його наразі віднайти не вдавалось), на місті якого згодом звели акуратний палац. У 18 столітті, під час визвольної війни Ференца Ракоці ІІ, будівлю отримав у подарунок угорський офіцер Очкаї. Відомо, що семеро членів його родини згодом були поховані у фамільному склепі в парку, який був розбитий біля палацу. Останнє поховання відбулося у 1944 році, в склеп під мармурову плиту поклали тіло Гільди Очкаї, яке привезли з-за меж Закарпаття.
Той зовнішній вигляд, що можна бачити й нині, палац набув наприкінці 19-го століття, коли навколишні землі були викуплені австрійським землевласником  Адольфом Готтесманом. Після смерті нащадків Готтесманів помістя перейшло у власність угорського королівства, і вже на початку ХХ-го століття в панському палаці та господарських будівлях розмістився королівський сільськогосподарський інститут. За зміни влади на Закарпатті, в недовгий чехословацький  період, заклад не змінив профілю, як і під час повторного угорського володіння в 1939-1944 рр. Після   війни палац став дослідницькою станцію, згодом – адміністративним корпусом вище згаданого Закарпатського інституту агропромислового виробництва, і тепер виконує ту ж функцію. Ще під час війни колишній панській, він же інститутській парк поповнився багатьма рідкісними рослинами, квітниками, лісовими стежками. В радянській час парк прикрасили кількома скульптурними композиціями – традиційними для Закарпаття оленями, а також статуєю дівчини. Втім, згодом комусь з мешканців села ці прикраси не догодили. Сьогоді від оленів залишилися самі тулуби, та й над дівчиною вандали не раз познущалися. Сам інститутський парк (який занесений до природньо-заповідного фонду Закарпаття як пам’ятка місцевого значення 18 століття) має занедбаний. На щастя, вціліло дерево, яке нарівні із палацем є символом Великої Бакти. Величезна розвісиста тополя, із обхватом стовбура в понад шість метрів (найтовстіша тополя України, що в Одесі, десь на метр більше) навіть занесена в неформальний реєстр видатних дерев Закарпаття.   Її товсті і довгі гілки давно б впали без металевих опор.
 
Щодо будівлі колишнього палацу, то наразі вона має цілком пристойний вигляд, кілька років тому зазнала ремонту, причому такого, що не спотворив її, як це в нас часто буває. Звісно, в стінах інститутського корпусу вгадати колишню панську залу чи під’зд для карети не легко – десятиліття іншого життя далися взнаки (після останньої війни тут недовго була ще й військова комендатура, і дитячий будинок).
 
Однак, загалом, цьому палацу (Готтесманів, чи все ж Очкаїв – то вже хай історики розбираються) пощастило куди більше, ніж багатьом іншим подібним старожилам. Варті уваги й господарські споруди колишнього палацу, зокрема, будівля у вигляді букви «Т», в якій за чехів була лабораторія для виведення селекційних сортів винограду, в радянській час – бібліотека інституту та інші приміщення, в наш час половину великої і гарної споруди займає орендований  швейний цех, решта, включно із підвалами, пустує та занепадає. А вона ж по красі не поступаєься й деякими старовинним садибам!
 
 
Два роки тому разом із мешканцем Великої Бакти, підприємцем та  очільником громадської організації із оптимістичною назвою „Відродження Бакти” Яношем  Ердеї ми намагались розшукати у нетрях парку склеп Очкаїв. На жаль, марно -  після війни селяни частково розібрали стіни гробівця, а решту засипали землею, що, може, й на краще – принаймні, з могил не познущалися вандали. З роками той склеп перетворився на ледь помітний бугорок, який не просто знайти у кущах та деревах. Та голова „Відродження Бакти” таки сподівається відродити цю пам’ятку – віднайти її, по можливості зробити ремонт. Це було б дуже корисно для села, бо зовсім не діло, коли до покійників не проявляється належна шана, а склеп мав би стати цікавим елементом історичної частини Бакти.
Вартий уваги ще один об’єкт - пам’ятка технічної культури, водонапірна башта чехословацької  доби, 1936 року, яка стоїть центрі села. Старий залізобетон ще міцний, а ось дерев’янну обшивку сильно пошкоджено, не кажучи вже про начиння. Були б гроші, башту можна було б відновити. Принаймні, на це сподівається голова великобактянської сільради Наталія Граб, та шукає для задуму кошти іноземних грантів.
 
Цікаво, що посеред села, неподалік нової реформатської церкви, нині йде велике будівництво – якійсь підприємець забажав звести тут великий готель із рестораном. Це дає привід для оптимізму – значить, перспективи розвитку туризму в Великій Бакті бачить не лише заїжджий журналіст, але й місцевий бізнес.
 
 
 
Джерело: Олег Супруненко, спеціально для Мукачево.net
 

 

 

Партнери

Банер